Верховний Суд: визнання недійсним правочину вчиненим на невигідних умовах.
20.04.2016
Підстави та докази, що необхідні для визнання недійсним правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України). Судова практика та позиція Верховного суду України.
Ухвалюючи рішення у справі № 6-551цс16 «Про визнання недійсним правочину (договору дарування), який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах» Постановою від 06 квітня 2016 року Верховний суд дійшов нижчевикладеного висновку.
Аналізуйте судовий акт: Що треба розуміти під терміном «вплив тяжкої обставини» та «вкрай невигідні умови» для визнання недійсним правочину за ст. 233 ЦК України (Постанова ВСУ у справі № 6-551цс16 від 06 квітня 2016р.)
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.
Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Серед іншого, на думку Верховного суду України тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини.
Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Необхідно відмітити, що «тяжкі обставини» це оціночний критерій, а тому при підготовці доказової бази Заявнику/Позивачу (потерпілому) необхідно чітко врахувати нижчевикладені обставини.
Підсумовуючи зазначене вище вбачається, що відповідно до судової практики і для того, щоб визнати правочин недійсним з підстав передбачених ст. 233 ЦК України, Заявнику, в сукупності необхідно мати такі підстави, які будуть використанні в суді, як докази, зокрема:
1. наявність у особи, що вчинює правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини;
2. правочин, повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин;
3. правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки;
4. особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Також, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причино – наслідкового зв’язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об’єктивній та суб’єктивній стороні.
Верховний суд України чітко констатує: «Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах».
Окремо необхідно вказати, що узагальнюючи практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховний суд України, серед іншого, вказує, що при розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; наявність іншого житла або іншого місця помешкання в разі відчуження житла, а також враховувати їх вплив на формування волевиявлення сторін.
Р.s. У досліджувальній постанові ВСУ чітко зазначив, що стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування (аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року та 3 червня 2015 року).
Разом з тим, раніше ВСУ виходив з того, що договори дарування належать до безоплатних правочинів, за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов’язань матеріального характеру.
Тому в таких випадках за відсутності доказів про обман іншої сторони або фактичних умов іншого правочину (договору довічного утримання) може мати місце помилка, тобто неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення (даруючи будинок, особа мала впевненість, що за це їй буде надаватися матеріальна допомога, а без такої впевненості або надії правочин не був би укладений).
Морозов Євген, адвокат (сайт: http://www.alibi.dp.ua)
Аналізуйте судовий акт: Валютний кредитний договір визнано удаваним оскільки фактично кредит було надано у гривні. (Господарський суд Харківської області: суддя Аюпова Р. М.).
|
