Конституційна скарга УГСПЛ: «Кожен затриманий має право на звільнення під час провадження»
СТРАТЕГІЧНІ СПРАВИ26.09.2017
Українська Гельсінська спілка з прав людини звернулась до Конституційного Суду України зі скаргою про визнання неконституційним положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України.
З прийняттям змін до Конституції України в частині правосуддя та Закону України «Про Конституційний Суд України» громадяни отримали новий засіб юридичного захисту – конституційна скарга.
Використовуючи даний механізм, юристи УГСПЛ звернулися до КСУ з вимогою визнати неконституційним положення частини п’ятої статті 176 КПК України. Оскаржуване положення передбачає, що особи, які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України; злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю, та деяких інших злочинів проти громадської безпеки, не можуть бути звільненими з-під варти на період досудового розслідування та судового розгляду.
Конституційний суд України, фото – ccu.gov.ua
Конституційний суд України, фото – ccu.gov.ua
УГСПЛ вважає, що таке положення закону України порушує гарантії Конституції України, а саме: право на свободу, принцип верховенства права, звужує обсяг існуючи прав людини, призводить до дискримінації осіб.
Позбавлення особи свободи є найсуворішим запобіжним заходом, який може бути застосований судом лише за умови наявності ризиків, встановлених законом, а також за результатами оцінки судом обставин справи. В усіх інших випадках повинні бути застосовані інші, альтернативні, запобіжні заходи, не пов’язані з обмеженням свободи людини. Більше того, кожен раз, коли суд переглядає правомірність утримання особи під вартою, суд зобов’язаний переглядати наявність ризиків і у випадку їх відсутності повинен змінити запобіжний захід на більш м’який. Тобто законом передбачені запобіжники для обмеження свободи людини поки її вина у вчиненні злочину не доведена. Проте оскаржуване положення є винятком із загального правила і до певної категорії осіб альтернативні запобіжні заходи не можуть бути застосовані. Більше того, відповідно до статті 183 КПК України, суд не повинен навіть оцінювати наявність ризиків при продовження запобіжного заходу. Таким чином, застосування на практиці судами положення частини п’ятої статті 176 КПК України під час перегляду запобіжного заходу створює ілюзію такого перегляду, адже за будь яких обставин, у відповідності до оскаржуваної статті такі особи не можуть бути звільнені з-під варти на період провадження. Також слід зазначити, що особи, які підозрюються чи обвинувачуються у злочинах такої ж тяжкості, чи навіть тяжчих, ніж особи, зазначені у оскаржуваній статті, мають гарантії бути звільненими під час провадження. Це призводить до різного відношення до осіб, які перебувають у однакових ситуаціях, що є невиправданим.
Відповідно до пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, особа, яка затримана на законних підставах, має право на звільнення за умови наявності гарантії присутності на судових засіданнях. У численних рішеннях Європейського суду з прав людини було встановлено, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув’язнення особи. Хоча стаття 29 Конституції України не передбачено гарантії на звільнення під час провадження, проте відповідно до статті 22 Конституції права і свободи людини, визначені в Конституції не є вичерпними. Застосовуючи конституційний принцип «дружнього ставлення до міжнародного права», КСУ повинен тлумачити статтю 29 Конституції України враховуючи Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Віталія Лебідь, юрист Центру стратегічних справ УГСПЛ
|
